Було це давно, ще за старої Австрії, в 1916 році.
В купе першої кляси швидкого потягу Львів – Відень їхали чотири пасажири:англієць, німець, італієць. Четвертим був відомий львівський юрист БогданКосів. Розмова велася навколо різних проблем і тем. Нарешті заговорили промови – чия краща, котрій з них належить світове майбутнє.
Першим заговорив англієць:
– Англія - країна великих завойовників і мореплавців, які рознесли славуанглійської мови по всьому світі. Англійська мова - мова Шекспіра, Байрона,Дікенса, Ньютона та інших великих літераторів і вчених.
– Ні в якому разі, - гордовито заявив німець. - Німецька мова - це мова двохвеликих імперій - Великої Німеччини й Австрії, які займають більше половини
Європи. Це мова філософії, техніки, армії, медицини, мова Шіллера, Гегеля. Канта, Вагнера, Гейне. І тому, безперечно, німецька мова мас світове значення.
Італієць усміхнувся і тихо промовив:
– Панове, ви обидва помиляєтеся. Італійська мова - це мова сонячної Італії, мова музики й кохання, а про кохання мріє кожен. На мелодійній італійській мові написані кращі твори епохи Відродження, твори Данте, Бокаччо, Петрарки, лібретто знаменитих опер Верді, Пуччіні, Россіні, Доніцетті. Тому італійській мові належить бути провідною у світі.
Українець довго думав і нарешті промовив:
– Ви ж по суті нічого не сказали про багатство і можливості ваших мов. Чимогли б ви написати невелике оповідання, в якому б усі слова починалися з тої самої літери?
– Ні, ні, ні! Це ж неможливо, - відповіли англієць, німець та італієць.
– Вашими мовами неможливо, а нашою – просто. Назвіть якусь літеру, – звернувся він до німця.
– Нехай буде "П" - сказав той.
– Добре. Оповідання буде називатися... Читати далі